Хто загинув за Вкраїну, буде жити у віках

Вклонюсь
Я тим, хто вже віддав своє життя,
І сподіваюся, що прийде каяття,
До тих катів.

20 лютого ми вшановуєм пам`ять тих - хто загинув на Майдані. згадували події які змінили хід історії. Ми вшановуєм справжніх героїв України, які поклали душу й тіло за честь, за гідність, за Батьківщину. Вони виконали свій обов`язок перед країною.

У Перегонівській сільській бібліотеці створено інформаційну викладку "Хто загинув за Вкраїну, буде жити у віках". Кожен користувач бібліотеки в цей день мав змогу пригадати події зими 2014 року.

Крізь пекло Афганської війни

                        Хай буде все, що має бути:

І тихі радощі життя,

І слів чужих важке каміння...

Мені не треба співчуття.

Мені потрібне розуміння.

15 лютого відзначають скорботний День пам’яті воїнів - афганців. 16 лютого у Перегонівській сільській бібліотеці проведено захід - сторінку з історії  де кожен користувач мав змогу пригадати чи ознайомитись з подіями Афганської війни та з фото ветеранів - наших земляків.

Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років мовою цифр, будь-яка війна у цифрах – це моторошно й страшно.

      26 років тому, 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни.

Для кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається своєю. У рідні домівки не повернулися 13 тисяч 833 юнаки колишнього Радянського Союзу, 312 – пропали безвісти, доля 330 – невідома.

Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликали стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984 – 1985 роки. Для тисяч наших солдат, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорсока, кривава війна в Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі та тривоги. Посивіли батьки. Тривожними були ці роки і для тих батьків, сини яких служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союзу. Де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в Україні всі 10 років афганської війни, яка тривала вдвічі довше, ніж Друга світова війна.

            Щороку в цей день схилятимуть знамена над полеглими, подаватимуть на службу Божу за тих, що загинули, лунатимуть скупі тости тих, хто вижив. Вони згадуватимуть військову дружбу, людську честь, мужність побратимів. Попри смерть, втрату друзів, пролиту кров, вони по – доброму пам’ятатимуть Афгані, який багато чого навчив їх.