Пісня пісень Кобзаря

«Заповіт» Т. Г. Шевченко написав 25 грудня 1845 року в місті Пе-
реяславі під час тяжкої хвороби.
У грудні поет гостював на Переяславщині у свого друга, поміщи-
ка-декабриста Самойлова. Тут він застудився, а 24 грудня стан його

різко погіршав — запалення легенів.Самойлови,
побоюючись за Шевченка, переправляють його
в Переяслав до лікаря Козачковського. Тяжко
було в дорозі, не легше і по прибутті, хоч лікар-
приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела
думка, що це, можливо, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав
по-справжньому жити. Але до всього треба бути
готовому. Якщо, отже, смерть, то треба сказати
людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями
перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими
руками запалив свічку. На папір лягли перші такі
страшні для молодої людини слова:
Як умру, то поховайте
Мене…
Уперше поезія була надрукована під назвою
«Думка» у збірнику «Новые стихотворения Пуш-
кина и Шевченко» (Лейпциг,1859). В автографі
вона не має заголовка. Загальновідома назва «За-
повіт» з’явилася як редакційна у виданні «Коб-
зар» 1867 року.

Як літературний твір «Заповіт» вийшов за
межі України завдяки перекладам, причому пере-
кладали його найчастіше з усіх творів Шевченка.
Найперше він був перекладений російською мо-
вою ще 1862 року, далі — польською, сербохорват-
ською, болгарською, чеською, словацькою, біло-
руською, німецькою, французькою, англійською.
Іншими мовами світу «Заповіт» було перекладено
уже у ХХ столітті.