За те, що євреї…

  

        Тема Голокосту залишається актуальною і сьогодні, коли по всьому світу тліють міжетнічні конфлікти, знищуються люди через їхні національність, мову, релігію чи колір шкіри, суспільство повинне протидіяти таким явищам.
     Перегонівська сільська бібліотека у ці дні презентує книгу В.Даценка «За те, що євреї… Трагедія Голокосту в межиріччі Південного Бугу та Дніпра (1941 — 1944)».

  Користувачі бібліотеки вже знайомі з книгами В.Даценка - «Щоб пам’ятали. Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр.» (2010), «Зелена Брама: повернення до легенди» (2014).
       Книгу «За те, що євреї… Трагедія Голокосту в межиріччі Південного Бугу та Дніпра (1941 — 1944)» автор пропонує як одну із «вакцин», що може допомогти уникнути катастрофічних наслідків та помилок минулого. Використовуючи живі спогади людей, архівні документи, автор показує трагедію єврейського населення воєнної Кіровоградщини. Як зазначив відомий український історик Ю.І. Шаповал, для Даценка притаманним є прагнення максимально «олюднити», персоніфікувати події, про які йдеться, що дало змогу реалізувати панорамне, багатоаспектне бачення складних історичних подій.
         Книга «За те, що євреї…» складається з шести глав, що містять інформацію про Голокост на Кіровоградщині. Автором зроблено прискіпливий аналіз витоків трагедії єврейської спільноти. Подано документальні свідчення та спогади про масове фізичне винищення «расових ворогів Рейху» так званими «майстрами смерті» з «айнзатцкоманд». Названо небайдужих і відважних жителів області, українців та представників інших національностей, які, не зважаючи на загрозу власному життю, допомагали та рятували євреїв від нацистів. Нарешті, в останній главі Василь Даценко переконливо стверджує: «Треба встановлювати і зберігати імена закатованих, розстріляних, повішених та задушених, померлих від голоду, хвороб і непосильної праці в гітлерівських таборах смерті. …Усі ми повинні зробити все, щоб подібне ніколи не повторилося».
З історії

Загальновідомо, що нацистська Німеччина проводила по відношенню до євреїв політику тотального знищення під умовною назвою «остаточне вирішення єврейського питання». Всі без винятку євреї - чоловіки і жінки, діти і люди похилого віку - були приречені на знищення, відповідно до цієї політики. Лауреат Нобелівської премії письменник Еллі Візель змалював цю трагічну ситуацію так: «Не всі жертви нацизму були євреями, але всі євреї були жертвами нацизму». У період німецької окупації України (1941-1944 р.р.) було винищено близько 1 млн 200 тисяч євреїв. На сьогодні відомі 248 місць масового знищення євреїв на землі України. Уособленням українського Голокосту став Бабин Яр у Києві. Але такі місця були в кожному населеному пункті - у великому або в маленькому, де до війни жили євреї.

Не була винятком і наша область. У багатьох населених пунктах (Олександрія, Олександрівка, Бобринець, Златопіль, с.Хащеватое в Гайворонському районі, с.Ізраілевка в Устинівському районі (нині с.Березоватка), євреї проживали компактно, в т.зв. містечках. Жителі Кіровоградщини цінували працьовитих майстрів своєї справи - кравців, шевців, бляхарів, бондарів, музикантів, лікарів, ... ювелірів

З акту Надзвичайної Державної комісії від 22 березня 1944 року по встановленню і розслідуванню злочинів, скоєних фашистськими загарбниками в Голованівську: «23, 24, 25 вересня 1941 року понад 800 людей похилого віку, жінок похилого віку і молодих жінок, чоловіків і дітей були поміщені в будівлю польського костелу. Там їх нещадно били. Багато молодих жінок і дівчат були згвалтовані. Звідти всіх вивезли в критих машинах і на краю ями в лісі розстріляли. Грудних дітей фашистські бузувіри та їхні посібники з поліції живими скинули в колодязь в урочищі "Воловик" ».

15 січня 1942 року гітлерівцями і їх поплічниками з української поліції було знищено 36 вихованців Липовеньківського дитячого будинку у віці від 1 до 8 років, залишених радянською владою влітку 1941 року напризволяще. Коли приїхав з поліцейськими окружний лікар Отто Шоль запропонував дітям покататися на санках, запряжених кіньми, діти були в захваті. Шоль ще й розсаджував дітей на санках, примовляючи на ламаній російській мові: «Зараз я вас трошки покатаю». Дітей на санях підвезли до стайні дитбудинку, за якою була вже викопана яма, і змусили роздягтися на морозі. Поліцаї спокійно цілилися в тремтячі від холоду дитячі тіла і розстрілювали їх. Тих дітей, які були важко поранені, скидали в яму. Туди ж скинули і двох собак, убитих на території дитбудинку, з якими ще недавно грали діти. Яму з убитими і ще живими засипали гноєм, землею і снігом...